IN CONVERSATION
WITH EDIIE
Четверта героїня Тожсамості – Едіє Карімова, 30-річна фешн дизайнерка із Криму, сильна духом завдяки батькові, який очолював кримськотатарський національний рух у 1990-х роках, дідусеві, який успішно воював у Другій світовій війні, та інших її рідних, котрі пережили депортацію й врешті-решт створили велику родину.
4 Січня, 2023
Едіє
.png)
TOZHSAMIST’: Розкажи нам про себе. Чим ти займалася до лютого 2022 року?
Едіє: За фахом я дизайнерка одягу, з відзнакою закінчила Київський національний університет технологій та дизайну. У минулому співпрацювала з такими українськими брендами як Elenareva, Poustovit, Bevza та інші.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я була в декретній відпустці. Тож у квітні вирішала виїхати до Польщі, щоб народити другу доньку у безпеці.
T: Яке у тебе коріння?
Е: Я киримли (кримська татарка), уся моя сім’я родом з Євпаторії (Ґьозлеве) — саме там я народилася та виросла.
T: Розкажи про місце, де ти виросла. Що тебе формувало в дитинстві?
Е: Моя мама викладачка сольфеджіо та історії музики у художній школі, тому мистецтво з раннього дитинства існувало поряд зі мною. Я з малечку відвідувала безліч занять: художню гімнастику, балет, народні танці, малювання, кераміку та фортепіано. А канікули проводила разом з родичами, у будинку бабусі в селі Фурманово (Мамут-Бай). Це був час в абсолютній близькості до природи, буквально посеред нічого (окрім кількох будинків та домашніх тварин). Це мене і сформувало. Вдома, до речі, ми спілкувалися кримськотатарською. Це моя перша мова, яка дуже допомагає у розумінні інших тюркських мов.
T: Що для тебе означає "самобутність"? Як сформувалася твоя національна самобутність?
Е: Самобутність для мене — це просто бути собою. Вшановувати свою культуру, не мімікрувати під оточення. Один епізод зі шкільних років назавжди врізався у мою пам‘ять: вчителька запитувала наші національності й один хлопець відповів, що він Комі [Народ, що живе між річками Печорою та Вичегдою, на південний схід від Білого моря, на півночі росії. Комі розмовляють пермською мовою фіно-угорської гілки уральської сім'ї]. Більшість дітей почали сміятись, як скажені, а хлопець зніяковів. Тоді я вирішила, що попри реакцію інших, я ніколи не буду соромитись власного походження.
Фото Ксенія Звягінцева
T: Державний Комітет Оборони СРСР прийняв постанову “Про кримських татар” 11 травня 1944 року. Документ містив численні звинувачення на адресу киримли — усі однаково безпідставні. Головне обвинувачення — кримські татари співпрацювали з Третім рейхом. Але я знаю, що твій дідусь тоді воював на боці Радянського Союзу.
Чи могла б ти розповісти про це детальніше?
Е: Близько 17 000 кримських татар служили в Червоній армії під час Другої світової війни, багато з них пройшли її всю. Одним із них був Хайрулла Ібадуллаєв, мій дідусь по батьковій лінії. Він народився у 1917 році, а восени 1939-го був призваний до Червоної Армії. Згодом мобілізували і його молодшого брата Рустема. Останній раз Рустема бачили у серпні 1941 року — він відставав від колони поранених радянських полонених 51-ї армії. Подальша доля брата, на жаль, невідома.
Хайрулла був заступником командира 110-мм гаубиці, найважчої на той час артилерії. Восени 1944 року дідусь дізнався про насильну депортацію всього кримськотатарського населення. Киримли тулили у запломбовані вагони для перевезення худоби й відправляли до Сибіру, Уралу та Середньої Азії. Пізніше дідусь отримав лист від далеких родичів. Так він дізнався, що вся його родина померла від малярії ще у перші два місяці депортації.
Для дідуся війна закінчилась в Австрії, звідки він демобілізувався у 1946 році та одразу вирушив на пошуки родини. Проте нікого не вдалось знайти. Усі рідні загинули на далекому Уралі, як “нацистські колабораціоністи”, поки сам Хайрулла воював у лавах Червоної Армії.
1. Хайрулла Ібадуллаєв, 1941.
2. Хайрулла зверху. 1948.
3. Хайрулла та його дружина Хатідже з сином
T: Де жили й чим займалися твої родичі до депортації? Яким було їх життя за межами рідної землі?
Е: Мій прадід по батьківській лінії, Абдурєшіт, був заможною людиною — він тримав велику пекарню та забезпечував місто хлібом. Також мав гарний будинок біля моря, у якому зараз живе декілька чужих сімей. Під час депортації у 1944 році, Абдурєшіт встиг розділити свої статки навпіл та заховати їх якраз перед приходом НКВС. Одну частину він віддав після катувань та знущань, а другу знайшли під дошками підлоги вже нові “господарі” будинку. Бабусі Хатідже, доньці Абдурєшіта, через голод довелося обміняти свою оздоблену перлинами феску (головний убір) на два коржики.
Мій прадід по лінії матері був муллою. Його також заарештували НКВС. Дружина прадіда — Еміне, була депортована разом з дітьми й померла від сонячного удару в полях Узбекистану. Мою іншу прабабусю по материнській лінії депортували разом з маленьким сином, моїм дідусем Анісом. Дідусь Аніс був талановитим майстром й у віці 14 років власноруч змайстрував піч.
Дідусь Аніс та бабуся Абдє, 1955
Мірзачуль (Ґулістан), Узбекистан
T: Яким було повернення вашої родини до Криму?
Е: У 1989 році Верховна Рада СРСР визнала депортацію незаконною — отже, кримські татари отримали можливість повернутись додому без страху кримінальної відповідальності. У 1990-х роках мої батьки залишили Узбекистан та повернулись у Євпаторію. Тато став одним з лідерів національного руху, а також співзасновником найбільшого поселення кримських татар у Криму — “Ісмаїл-бей” (назване на честь Ісмаїла Гаспринського, кримськотатарського і тюркського просвітника, письменника, педагога, одного з ідеологів пантюркізму). З мамою вони познайомились на демонстрації прав кримських татар у Євпаторії! Відтоді вона завжди допомагала татові у його протестній діяльності. А якось батька ув‘язнили на десять діб за “організацію масових протестів”. Він вийшов на свободу у день свого весілля, але майже нічого не їв, бо ще в тюрмі оголосив голодування. У той час кримські татари відстоювали право на отримання землі замість тих домівок, куди заселили росіян та українців після 1944-го. Кримські татари спали у наметах на голій землі полів та відбивалися від поліції коктейлями Молотова.
Революційний дух у мене від батьків. Пам’ятаю, як не могла стояти осторонь під час Майдану! Тож ходила на протести, готувала їжу у Будинку профспілок, а потім відносила її на барикади.
Батько Едіє з мікрофоном, мати вгорі праворуч, 1990
Євпаторія, Крим
Т: Росія вторглася в Україну та анексувала Крим у 2014 році. Яка була кримчан?
Е:Коли відбулась анексія я жила в Києві. Всі мої родичі залишились в Криму, окрім сестри, яка навчалась в Київському університеті. Вони тяжко боролися, щоб мати право жити на своїй землі: стояли на пікетах, спали у наметах у полі просто неба та відбивались від ОМОНу. Уклад більшості кримських татар такий, що декілька поколінь живуть разом і молоді доглядають старих. Але коли оголосили мобілізацію в Росії, багато хто був вимушений покинути Крим. Окрім того, багато кримських татар служить у Збройних силах України. На жаль, їх батькам та родичам в Криму доводиться приховувати це, бо там починається цькування на киримли. Навіть за проукраїнські історії в Instagram, адреси проживання та роботи людей викладають у проросійські Телеграм канали. Закривають бізнеси. Кримські татари багато століть були пригноблені Росією, ще починаючи з анексії Криму Єкатериною.Ми добре розуміємо хто є хто.
Фото Ксенія Звягінцева
T: Як, на твою думку, кримські татари змогли зберегти свою культуру, враховуючи складний історичний контекст? Чи є щось, що зберегти не вдалось?
Е: Кримські татари дуже цінують родинні зв‘язки. На свята збираються далекі родичі й разом готують багато традиційних страв: манти, чебуреки, янтики, дорт кескен (з начинкою з сиру та зелені, перед подачею розрізається на чотири частини), бринзу з оливками, пахлаву, кураб‘є (печиво у вигляді пелюсток). Так традиції передаються з покоління в покоління. Проте повністю зберегти нашу культуру не вдалося. На жаль, кримськотатарська мова не викладається у школах Криму й так і не була впроваджена на державному рівні. Мова гине. Після депортації спалювали наші книжки та документи, було зруйновано багато пам'яток культури, зокрема мечеті та старовинні будівлі. Надмогильні плити з кладовищ використовували при будівництві доріг за радянських часів. На початку 1950-х років було повністю знищено храмовий комплекс Колеч-Мечеть, споруджений ще за часів Кримського ханства. Сьогодні ж реконструкція більшості історичних споруд заборонена законом, а деякі, як-от Ханський палац у Бахчисараї, цілеспрямовано руйнуються. Від матеріальних пам'яток культури залишаються крихти.
T: Щоб краще зрозуміти народність та її цінності, треба подивитись на видатних представників цієї народності. На кого варто звернути увагу, щоб "відчути" культуру кримських татар?
Е: Номан Челебіджіхан — політик, юрист, муфтій, лідер руху за незалежність. Автор вірша “Ант еткенмен”, який став національним гімном кримських татар.
Ісмаїл Гаспринський — просвітник, письменник, педагог, культурний і громадсько-політичний діяч, ідеолог пантюркізму.
Шефіка Гаспринська — ініціаторка кримськотатарського жіночого руху, що став унікальним явищем в ісламському світі, редакторка першого тюрко-мусульманського жіночого журналу “Алем-і Нісван” ( “Жіночий світ”).
Амет-Хан Султан — радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни, двічі відзначений званням Героя Радянського Союзу.
Саїде Аріфова — завідувачка дитсадка, котра під час Другої світової війни врятувала щонайменше 74 єврейських дітей від нацистів та НКВС.
Максуд Сулейман — поет, письменник, учасник Другої світової війни.
Амді Гірайбай — поет, драматург та історик.
Мечеть Айя-Софія, Гурзуф, Крим (зруйнована)
Кримськотатарські жінки. XIX — початок XX століття
Кримськотатарські дівчата. XIX — початок XX століття
Мечеть в Дерекой, 1910-1915 (зруйнована)
Picture by ------------
Мечеть в кримському селі (зруйнована)
T: Які місця надихають в Криму та Євпаторії?
Е: Хоча моя сім‘я із заходу — степової частини Криму, я обожнюю його південь, вкритий горами, скелями та лісами. Відвідавши багато країн, я переконалася, що природа Криму неймовірна. У Євпаторії я найбільше люблю стару частину міста, не спотворену радянською та пострадянською архітектурою. Це вузенькі вулички, татарські кав‘ярні, мечеть. А ще люблю макове поле біля свого дому.
.jpeg)
Едіє в Криму
T: Розкажи нам про останні десять місяців свого життя. Чим ти наразі займаєшся і які плани на майбутнє?
Е: Я щойно приїхала в Сполучені Штати. Маю тут родичів: триматися разом завжди легше. Не планую залишатися у США назавжди, але поки буду отримувати новий досвід та розширювати свої внутрішні кордони.
T: Що для тебе Україна?
Е: Україна — це воля, це сила нескореного народу. Це єдність. Це відкритість до нового (ми першими впроваджуємо нові продукти в різних галузях, від ІТ до послуг в сфері краси та медицини). Це нескінченна культурна спадщина, яка мене надихає.
T: Якою уявляєш Україну та Крим після закінчення війни?
Е: Вільними та квітучими. Мрію, щоб у Криму повернули автентичні назви населених пунктів, впровадили кримськотатарську мову у школах та зберегли пам‘ятки архітектури киримли.
Фото Єва Токарчук
Едіє з донькою Софіє
Аліса Журавель, Марія Нощенко