SERHIY PARAJANOV
100 YEARS
3 Вересня, 2023
Фото Anna Green
Про дитинство
Я народилася в Херсонській області, у невеликому містечку, тож з дитинства відчувала підвищену увагу через свою зовнішність. І це для мене було нормально, думаю, завдяки мамі. Вона заклала, що це – окей. Мені справді пощастило, я доволі рано зрозуміла, що відрізняюся від інших, але ж це круто, це моя унікальність!
Мені майже ніколи навіть не доводилося знайомитися самій: де я б не опинялась, до мене підходили люди. Мені навіть не треба було нічого навмисно робити, щоб отримати увагу. Та й зараз це так – коли я кудись приходжу, я точно знаю, що мене запам’ятають.
Щоправда, в цьому є і зворотна сторона! Пригадую, в дитинстві, хочу кудись піти, але так, щоб про це не знала мама… Вечір, зима, ми з подругою йдемо самі у такій, не найбезпечнішій і освітлювальній частині міста.І, звісно, хтось зі знайомих обов’язково мене побачить і неодмінно розповідає одразу мамі. Тож у тому, щоб бути яскравою є і свої мінуси (сміється).
Про вітиліго та лікарів
Вітиліго в мене почало з’являтися у 14 років. Я відпочивала тоді на Чорному морі, помітила на тілі світлі плямки, але подумала, що це щось минуще.
Одразу скажу, що на той час інформації про вітиліго майже не було, і навіть самі лікарі казали, що це не лікується.
Щобільше, часом некомпетентність доходила до абсурду: якось один з дерматологів відправив мене до ЛОРа, а той порадив в якості лікування видалити абсолютно здорові — як виявилось згодом! — мигдалини.
Пам’ятаю, як знайшла форум, де люди з вітиліго ділилися своїм досвідом. Я проводила за читанням дуже багато часу! Деякі історії неприємно вражали: різкі коментарі перехожих на вулиці, нетактовність, образливі речі. В мене, на щастя, саме такого досвіду не було. Так, люди підходили на вулиці, але зазвичай саме “з добрими намірами”: радили якісь трав’яні настоянки, ділилися контактами “тих, хто точно зможе допомогти”, розповідали про якихось знахарок чи цілительок, до яких зверталися їх знайомі з такою ж ситуацією.
Та що там, я й сама пробувала багато рецептів з недоказової медицини. Наприклад, робила компреси з ряски, настоянку стручкового перцю, пила полин. Методів народних дуже багато, і, як я дізналась згодом, майже всі, у кого вітиліго вдавались до перевірки цих способів. Смак полину, до речі, запам’ятовується на все життя (сміється).
Єдиного способу зі 100% ефективністю, який допомагає в лікування вітиліго немає й зараз. Є різні види підтримуючих процедур, які приносять результат, але не всім і короткостроковий.
.png)
In 1951, he arrived in Kyiv and was assigned to a place near Victory Square, which is now known as Halytska Square.
"A huge new mall was built recently just opposite my apartment.
A victory Square. Of course, it was named Ukraine. One thought strikes me every time I look at it: this name and place, at the very centre of the capital of a great Soviet republic, a home of a thousand-years-old nation, must be saved for a museum with Ukrainian chronicles, pottery and woodcuts, icons and the best specimen of folk and fine art of the past, Ukrainian historical and cultural relics. There would be lecture halls and cinemas showcasing historical and art documentaries. People all across Ukraine would come here not to buy pants and tights, but to gain knowledge and taste
of history and human beauty. I assure you that the nation's culture will make a century-wide leap in just a decade."
Serhiy Parajanov 1969 (1970), from the letter to the Secretary of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine Fedir Ovcharenko.
Gothic self-portrait, 1976
Prison work
Inventory of confiscated belongings, 1977
Prison work
"Ukraine is both my homeland and my second homeland. I crafted my initial masterpiece, 'Shadows of Forgotten Ancestors,' there, achieved a significant milestone in my career, and witnessed the birth of my son. Ukraine provided me with everything, yet it also became the source of my downfall."
Poster for Shadows of Forgotten Ancestors,1974–1977
Prison work
In 1988, Sergei Parajanov conducted his final interview, delivering it in the Ukrainian language. During the conversation, he discussed the Kyiv premiere of the film "Ashik-Kerib."
Towards the end of the interview, he expressed,
"Long live Ukraine! Long live Ukrainian nationalism, as I perceive it: we must ensure that a time never comes when there is no Ukrainian word or song, and when the Ukrainian sun and sunflower cease to exist."
Picture: Shadows of Forgotten Ancestors
Оксана Грушанська-Власова, Ольга Лукойє